ПРО́СЛАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до просла́ти. На просланім чапані, звівши покляклі руки до сходу сонця, молився Ісен-Джан (Ле, Міжгір’я, 1953, 253); // про́слано, безос. присудк. сл. В коридорах та кімнатах прослано вичищені, вибиті, старанно повитрушувані.. килимки (Коз., Сальвія, 1959, 31).
2. у знач. прикм. Який прослався куди-небудь, у якомусь напрямку (про шлях, стежку і т. ін.). Благословен навік-віків, У далі просланий безкраї, Той шлях, що Ленін заповів (Рильський, І, 1956, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 287.