ПРОСМЕРДІ́ЛИЙ, а, е, розм. Який просмердівся. Викублювалися [вовчата] в просмерділому ще з літа лігві (Загреб., Шепіт, 1966, 10); Їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи один одного, з розгону влітали в пристанційне містечко, як у вогняну просіку, в задимлені, просмерділі хащі (Гончар, III, 1959, 377) .
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 289.