ПРОСМІЯ́ТИ, ію́, іє́ш, док., перех., розм.
1. також без додатка. Те саме, що ви́сміяти. Якби за годинку перед тим Мася побачила, що хто робить такі штуки, сама просміяла б; а тепер ось як! (Свидн., Люборацькі, 1955, 12).
2. Втратити що-небудь через сміх, сміючись. — А яка ж є доля тієї дівки, що ся сміяла? — Вона свою долю просміяла (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 289.