ПРОСО́ДІЯ, ї, ж., спец.
1. Система вимови наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у певній мові. Старогрецькі поети й музики при укладі мелодії в музичні такти брали до уваги також просодію тексту, тобто природну довготу й короткість голосних (Муз. праці, 1970, 26).
2. Вчення про співвідношення складів у вірші; сукупність правил віршування.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 291.