ПРОСО́ННЯ, я, с., розм. Неповне пробудження, стан напівсну. Карпо Богун з ранкового просоння таки почув калатання дзвонів у селі (Ле, Хмельницький, І, 1957, 300); Оксана заплакала. Павло вхопив її за плечі й почав злегенька трусити, наче хотів розбудити з якогось важкого й гіркого просоння (Кучер, Голод, 1961, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 291.