ПРОСТА́ЦТВО, а, с., розм.
1. Властивість за знач. проста́цький. Усі приняли [сприйняли] сю вихідку [вихватку] старого попа за знак простацтва, притупленого почуття делікатності (Фр., VII, 1951, 112); Не знявши капелюха з голови, міцно потиснув [канадець] Олені руку й з першого слова почав нарікати на сільські взаємини, на свою самотність, на простацтво тутешніх людей (Вільде, Сестри.., 1958, 8).
2. збірн. Прості, непривілейованого стану люди. Далі від шляху по різних місцях оселилось простацтво (Зеров, Вибр., 1966, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 294.