ПРОСТА́ЦЬКИЙ, а, е, розм.
1. Власт. побутові, смакам простолюду. — Лукино, не колупай печі, бо до тебе прийшли такі старости, що знають інші звичаї, а не простацькі! (Н.-Лев., III, 1956, 344); Обід, пане добродію, як тобі сказати? Був ситий, але простацький. Бракувало йому шику (Вільде, На порозі, 1955, 308).
2. Належний до непривілейованої верстви, непривілейованого класу; простий. Батько непривітно скривився, довідавшись, що син відновлює згадку про колишній простацький рід Химченків (Крим., Вибр., 1965, 350).
3. Власт. простій, невихованій людині. Саня й Надя сміялись без церемонії. Їх смішив простацький грубий тон в розмові Бородавкіної (Н.-Лев., V, 1966, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 294.