ПРОСТЕ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до простели́ти. Мокрина знімала хліб з воза і клала на простелене на траві рядно (Н.-Лев., II, 1956, 230); Перед ними уже простелена велика полотняна серветка і розкриті рюкзаки (Кол., Терен.., 1959, 40); // просте́лено, безос. присудк. сл. * Образно. Весні злотокосій Простелено шлях… (Ющ., Люди.., 1959, 47).
2. у знач. прикм. Який простелився де-небудь або у якомусь напрямку. Всюди Перед тобою простір, простелений кругом безмежним (Зеров, Вибр., 1966, 153); У життя дорога нам простелена, Є у нас і сила і снага (Бичко, Вогнище, 1959, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 294.