ПРОСТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСТЕ́РТИ, тру́, тре́ш, док., перех.
1. Простягати, витягати в якому-небудь напрямку (перев. руку). Горленко, блідий і розгублений, скочив на лаву і закричав, простираючи до шляхти руки: — Панове!.. Це не реєстрове військо, не справжнє козацтво! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 33); Десятка лежала в тому місці, як її лишили. Вона вже простерла руку, щоби її взяти та сховати до скрині (Кобр., Вибр., 1954, 60); Коли несли ворожі сили Лукаву ханщину нову, — Він [Б. Хмельницький] знав, куди простерти сміло Свою зірчасту булаву (Рильський, II, 1960, 209); * Образно. — Чоловік.. простер свою неситу руку й на нас: коли йому подобається, виганяє нас із наших осідків (Фр., IV, 1950, 128).
2. Розпускати, розводити, розпрямляти (крила). Почав зараз жучок крильці [крильця] простирати: «Полечу, піднесуся» (Сл. Гр.); Крук важко простер широкі, як в орла, крила.. і повагом перелетів на сусіднє дерево (Дмит., Наречена, 1959, 242); * Образно. Тут, на дні міжгір’я, ще ніч. Простерла сині крила і тихо вкрила одвічні бори (Коцюб., II, 1955, 109); // Широко розставляти (руки). — Пустіть нас, пани-чумаченьки! — проситься Мотря, — будьте ласкаві! — Еге ж! — гукнув чумак,.. а руки простер, щоб переймати (Вовчок, І, 1955, 59); Кладка гнеться, де купави, А дівча — уліво, вправо… — Чи обід не втопиш, внуко? — Дід іде, простерши руки (Стельмах, Колосок.., 1959, 29).
3. рідко. Те саме, що простила́ти. Він зараз простер їм на лаву простирало біле (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 297.