ПРОСТОВОЛО́СИЙ, а, е, розм. З непокритою головою. — Як її матушкою величати, коли вона ходить простоволоса? голови не покриє! (Барв., Опов.., 1902, 132); Познімали [товариші] шапки. Стояли впритул один до одного, простоволосі, у жалобі по вбитому товаришеві (Головко, II, 1957, 618).
◊ [Го́лий], бо́сий і простоволо́сий — який нічого не має. Подумала Пріська, погадала: за нею її сирітська доля, — гола, боса й простоволоса, а попереду… нужда та недостачі (Мирний, III, 1954, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 299.