ПРОСТОРІ́КА, и, ч. і ж., розм.
1. Той, хто говорить багато, часто беззмістовно.
2. Дурна, некмітлива людина. — Сова має нам [птахам] царювати?.. Ота.. просторіка, що й слова по-людськи не вміє сказати! Вона мовчить не для того, що все знає, а для того, що дурна, як пень (Фр., IV, 1950, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 300.