ПРОСТОРІ́КУВАТИ, ую, уєш і ПРОСТОРІ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Багато, часто беззмістовно говорити. «Нема часу, нема часу», а сама просторікую безконечно, дарма, що.. на цілковите написання статті маю тільки три тижні перед собою! (Л. Укр., V, 1956, 313); І пішов, і пішов наш Гарик просторікувати! Вже він сипав та сипав ті слова, мов горох з мішка (Чаб., Тече вода.., 1961, 107); Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся, Пишається, неначе пан, І просторікать заходився (Гл., Вибр., 1957, 169); Габовда гнівно з натовпу гикав: — Гоніть його, щоб більш не просторікав! (Забашта, Вибр., 1958, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 301.