ПРО́СТОРІНЬ, роні, ж. Те саме, що про́стір 1-3. Він [М. Горький] жив між нас, найкращий серед нас. Серед людей, у кого зброя — слово, Глибоким зором просторінь і час Він прозирав, немов стрілець діброву (Рильський, II, 1960, 109); Де-не-де покажеться невеликий дубовий лісок, а дальше [далі] тягнеться незміряна оком рівна просторінь одного поля (Кобр., Вибр., 1954, 83); Від ліска ділила їх [Петріїв] іще просторінь коло 200 кроків (Фр., VIII, 1952, 153); Хотілось упасти на землю, очима втупитись у небесну просторінь, лежати, не ворухнувши пальцем, і прислухатися до шепоту трав (Чорн., Красиві люди, 1961, 80).
Диви́тися у (в) про́сторінь — те саме, що Диви́тися у (в) про́стір (див. про́стір). Зигмунд мовчить, думає важко й повільно і дивиться кудись у просторінь (Тулуб, Людолови, II, 1957, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 301.