ПРОСТРА́ЦІЯ, ї, ж., книжн. Стан надзвичайної фізичної та нервово-психічної кволості, занепаду сил, байдужості до всього навколишнього, який виникає у людини при тяжких захворюваннях, виснаженні, нервових зворушеннях і т. ін. Мій мозок неохоче притомнів, переборюючи сон. Поволі виринав я з прострації, поволі відроджувалася і відмолоджувалася моя свідомість (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 287); Здається, вперше в житті здали нерви, і жінка впала в якусь прострацію, так ніби її оглушило або контузило (Коз., Листи.., 1967, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 302.