ПРОТЕ́.
1. спол., також у сполуч. із спол. а, т а. Виражає протиставний зв’язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; але, та, однак. Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює (Укр.. присл.., 1963, 48); Про сварку забулася Настя, яка вона й буває: ніколи не чула вона від Гната згірдного, зневажливого слова. А проте у Настиному серці, мов павутиння, снувався смуток (Коцюб., І, 1955, 71); Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Вас., II, 1959, 17); Він все більше і більше заплутувався у своїх почуваннях і своїх гадках. Та проте серйозного питання він ще не задавав собі (Хотк., І, 1966, 42); — Хто там? — Свої. Відкривай, — почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос (Тют., Вир, 1964, 268); // При наявності допустового сполучника в підрядному реченні або при іншому однорідному члені речення — все ж. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Вовчок, І, 1955, 57); Хоч до вокзалу було й недалеко, проте я поспішив сісти до авто й поїхати (Ю. Янов., II, 1958, 97); Як не гуляла війна по висоті, проте не все ще спалила (Гончар, III, 1959, 62).
2. присл., у знач. вставн. сл. Незважаючи на це, все ж, все-таки. Молоді запорожці витягли на берег волок, повен величезної риби. Риба билася й підстрибувала, як скажена, не справляючи, проте, на двох старих запорожців, що тут-таки сиділи, належного враження (Довж., І, 1958, 227); Немає сонця — І десь воно, проте, живе і світить: За хмарами пливучими, за снігом, За млою переливною (Рильський, II, 1960, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 311.