ПРОТЕЖЕ́, невідм., ч. і ж., книжн. Особа, що користується чиєю-небудь прихильністю або рекомендацією для влаштування своїх справ, для службової кар’єри; взагалі чийсь улюбленець або ставленик. Він протеже пані суддихи Магульської (Фр., VII, 1951, 267); Особа та зіставалась у надії, що Макар Іванович дасть протеже її місце в своїй канцелярії (Коцюб., І, 1955, 164); Юнак Хмельницький, бувши найкращим учнем колегії і протеже самого шефа Станіслава Жолкєвського,.. пишався своїм походженням з простого роду (Ле, Хмельницький, І, 1957, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 311.