ПРОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Робити отвір, дірку в чому-небудь, тикаючи чим-небудь. Взяв [гість] у попільничці тліючу свою цигарку й притис, гасячи, неначе хотів і стола проткнути нею (Ле, Міжгір’я, 1953, 32); — Твого жиру, Іване, не тільки бджола, а й шершень не проткне (Стельмах, II, 1962, 260); * Образно. Тільки перші зорі, проткнувши присмеркову каламуть, примусили їх повернутися до свого табору (Тулуб, Людолови, II, 1957, 530); // перев. док. Поранити або вбити (перев. колючою зброєю). [Опара:] А отаман молодець, довго не здавався, чоловіка з десяток положив, доки й самого не проткнули (Кроп., V, 1959, 24); Гітлерівця проткнув [Савка] ножем (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 103).
◊ Па́льцем проткну́ти не мо́жна; Ки́єм не проткне́ш — те саме, що Па́льця просу́нути ні́куди (ні́де, ні́где) (див. па́лець). Кругом народу — проткнути пальцем не можна (Мирний, III, 1954, 262); Тут [на грядках] і жито, і картопля, і квасоля — така тіснота, що й києм не проткнеш (Мур., Бук. повість, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 317.