ПРОТИРІ́ЧЧЯ, я, с. Те саме, що супере́чність. — Ще мчать десь дипкур’єри з важливими паперами, і дипломати намагаються якось розв’язати, відсунути хоч на деякий час протиріччя, але вся країна вже відчуває початок жахливої бійні (Донч., II, 1956, 206); Головним соціальним протиріччям сучасної епохи залишається антагонізм між робітничим класом і буржуазією (Наука.., 2, 1973, 34); Вова Порада вештався з кутка в куток, зачіпав усіх. Дух протиріччя засів у ньому після зборів (Коп., Тв., 1955, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 320.