ПРОТИ́СКУВАТИ, ую, уєш і розм. ПРОТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОТИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. проти́снув, нула, ло і проти́с, ти́сла, ло; і розм. ПРОТИ́СКАТИ, аю, аєш, док., перех. Тиснучи, з зусиллям проштовхувати, просовувати куди-небудь. Голова німця вдавлена в сніг. Старшина протискує попід снігом руку (Багмут, Записки.., 1961, 87); — Ви ж цей торф, пане, знайшли біля Морозенка, а не коло нас, — протиснув голову з-за людських плечей Пилип Таранюк (Стельмах, І, 1962, 356); * Образно. Намагається [Родивон] протиснути й собі слово — бо ще можуть подумати: необізнаний голова на чистопородній скотині (Горд., Дівчина.., 1954, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 320.