ПРОТОКОЛЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до протоколюва́ти; // протокольо́вано, безос. присудк. сл. * Образно. Я перечитую книгу, Названу дуже неточно — Історією хвороби. Я знаю, що це серйозніше. Я знаю, що це — Історія, Яку не протокольовано (Кор., Поезії, 1967, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 324.