ПРОТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, док., розм.
1. неперех. Проїхати з торохтінням. В’їхали в місто. Хутко проторохтіли улицями (Вовчок, І, 1955, 137); За цілі кілометри чути, як десь проторохтить гарба із ферми в степ (Гончар, Тронка, 1963, 254).
2. перех. Вимовити швидко, голосно. — Я не хочу їсти, — ледве чутно промовила Марія.. — Хочеш, хочеш!.. — швидко й бездумно проторохтіла Інна (Ткач, Жди.., 1959, 66).
3. неперех. Торохтіти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 325.