ПРОТРЮ́ХАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Док. до трю́хати. По.. дорозі протрюхала конячка, запряжена в маленькі санки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 60); Кинувся [хлопець] підтюпцем, приклавши до грудей руки. Протрюхавши чимало, пішов повільно, відсапуючись (Гуц., Скупана.., 1965, 125).
2. Трюхати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 327.