ПРОТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док.
1. Док. до туркоті́ти, туркота́ти. Протуркотіло старе колоддя під колесами (Загреб., Диво, 1968, 159); В лугах озвався деркач, у полях протуркотіла підвода (Стельмах, Правда.., 1961, 147).
2. Туркотіти, туркотати якийсь час.
◊ Протуркоті́ти (протуркота́ти) ву́ха кому про кого — що — те саме, що Проту́ркати ву́ха (див. ву́хо). — Іван вже вуха мені про вас протуркотів (Собко, Звич. життя, 1957, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 328.