ПРОТІКА́ТИ, а́є, недок., ПРОТЕКТИ́, ече́; мин. ч. проті́к, текла́, ло́; док.
1. перев. недок. Проходити де-небудь, по якійсь місцевості своєю течією. Ой у полі та криниченька, З неї вода рине… Рине вода, протікає По тихій долині (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 290); Коло самого Канева Дніпро протікає двома рукавами, якраз так, як коло Києва (Н.-Лев., II, 1956, 384); Настали теплі весняні дні. Потік, що протікає вздовж нашого села, зашумів (Томч., Готель.., 1960, 56); На Поділлі і ближче до Карпат ріки протікають звичайно в глибоких долинах з обривистими берегами (Дерев. зодч. Укр., 1949, 7); * Образно. Протікають асфальти з міста — сизі стрічки в широкім полі (Мал., Листи.., 1961, 12); // Переміщаючись, текти в чомусь (про воду або іншу рідину). Кров протікає в судинах.
2. Просочуватися, проникати крізь що-небудь, кудись (про воду або іншу рідину). Мов крізь сито, крізь стелю вода протікала (Л. Укр., IV, 1954, 264); Треба було хатчину наново пошити; через перестарілу солому, що майже зовсім загнила, протікає добре дощ (Коб., III, 1956, 534); * Образно. Говорила [Варя] йому, що коли тільки в їхні стосунки почне протікати холодна вода, кожний вільний робити, що йому завгодно (Епік, Тв., 1958, 54).
3. Пропускати крізь себе воду, рідину, вологу. — На осінь, мамо, треба неодмінно перекрити верх — буде протікать (Вас., І, 1959, 275); Дощ лив без відпочинку дві доби. Сумні, похнюплені сиділи комсомольці в наметі, що вже почав протікати (Донч., II, 1956, 51); Замазка, покладена на скло в теплу суху погоду, добре засихає,.. теплиці і парникові рами не протікають (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 33); // безос. Коли пригнав [пастух] худобу на толоку, перша його річ була оглянути буду та позатикати соломою діри, щоби не протікало (Март., Тв., 1954, 177).
4. Проходити, минати (про час, відрізок часу, період життя). Так протікали дні.. серед безлюддя, тиші і чистоти (Коцюб., II, 1955, 232); За годами Три года сумно протекли. Багато дечого взяли З моєї темної комори І в море нишком однесли (Шевч., II, 1963, 238); Не жаль мені життя, ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горю [горі] й праці протекли (Фр., XI, 1952, 40); Шумлять дуби в степу широкім, Моя тут юність протекла (Забашта, Квіт.., 1960, 142); // Відбуватися, здійснюватися в часі. Всюди погляди, повні любові, Зустрічали в народі поета.. Та невже ж все безхмарним, ясним Протікало у нього в житті? (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 142); Розмова увірвалась нагло, і протекла велика пауза (Ю. Янов., IV, 1959, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 322.