ПРОФЕ́СОР, а, ч.
1. Найвище вчене звання, що надається найбільш кваліфікованим викладачам вузів та працівникам наукових установ і лікувальних закладів, що керують науково-дослідною і лікувальною роботою; посада, яку займає людина з цим званням; // Особа, яка має це звання, займає цю посаду. Політичні обставини викинули з Росії професора Київського університету Михайла Драгоманова, і він емігрував (Коцюб., III, 1956, 31); Він оце тільки повернувся з університету після урочистого річного акту. Як ректорові й професору російської словесності, йому довелося виступити з великою промовою (Тулуб, В степу.., 1964, 227); Особливо він пильнував за лікарями, і коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах, він не зводив із нього очей (Тют., Вир, 1964, 199); // жарт. Великий знавець якої-небудь справи. — Косити тебе не треба вчити, бо ти в цьому професор (Томч., Жменяки, 1964, 211).
2. зах. Учитель. — Грицю! — сказав батько.. — Видиш оту хату?.. Пам’ятай собі, се школа.. Сюди будеш ходити вчитися.. Справуйся добре, не пустуй, пана професора слухай (Фр., II, 1950, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 332.