ПРОХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. Те саме, що проси́тися. Всі діти почали прохатися: «Мамо, ходім-бо додому!» (Вовчок, І, 1955, 306); Уставала перед нею чорною хмарою синова зневага, давила, як обценьками, материне серце, прохалася вилитись хоч у гірких докорах (Мирний, І, 1949, 321); Із очей на волю сльози не прохались (Щог., Поезії, 1958, 116); Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344); Тихович, вмиваючись, умовлявся з низеньким, бородатим циганом, котрий.. прохався на роботу (Коцюб., І, 1955, 205).
◊ Проха́тися на папі́р див. папі́р.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 336.