ПРОХО́ДКА, я, ж.
1. спец. Дія за знач. прохо́дити 7. Потужні потоки гарячого повітря кришать мінерал і скидають його в рудоспуск по свердловині, що утворилася під час проходки (Знання.., 9, 1971, 7); Пройдено вже ствол і почато проходку головного штрека (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 30).
2. розм. Те саме, що прогу́лянка. Михайла Андрійовича не було, ходив у проходку (Вовчок, VI, 1956, 352); В проходку ходять, як пави, по центральній вулиці містечка дівчата в рясних стрічках (Гончар, III, 1959, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 340.