ПРОХУРЧА́ТИ, чи́ть, док., розм.
1. Док. до хурча́ти. Звук рушничного пострілу прохурчав над водою… (Досв., Гюлле, 1961, 145); Вгорі прохурчала холодними крильми пташка (Гуц., Скупана.., 1965, 261); Щастя, що дівчина пригнула голову і осколки від гранати тільки прохурчали над нею (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 187).
2. Хурчати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 342.