ПРОШЕЛЕСТІ́ТИ, ещу́, ести́ш, док.
1. неперех. Видати або викликати шелест, шурхіт. — Ви не сердитесь? — Ні, — тихо, мов травиця прошелестіла, промовила Галя (Мирний, IV, 1955, 150); Вже не чути було нічого, тільки очерет прошелестів тихо-тихо (Перв., Дикий мед, 1963, 236).
2. неперех. Пробігти, проїхати, пролетіти і т. ін. з шелестом. Шофер м’яко загальмував машину, і вона, прошелестівши по піску, спинилась біля воріт застави (Збан., Між.. людьми, 1955, 9); Налякані качки зграйкою прошелестіли над річкою і зникли за молодим лісом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 97).
3. перех. і неперех., перен. Стиха промовити; прошепотіти. — Мамо… — прошелестіли тихо уста (Довж., І, 1958, 124); Одного разу підійшла [Ніна] до нього і не мовила, а прошелестіла одними губами, тихо, тихіше, ніж шелестить листя на осокорі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 172); // Стиха прозвучати, ледь почутися (про звуки); // безос. — Хлопський гонор, — прошелестіло по лавах (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 30).
4. неперех. Шелестіти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 350.