ПРОШМИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Швидко проходити, проїжджати і т. ін. куди-небудь, повз кого-, що-небудь; прослизати. Найчастіше Марта прошмигує там, де стоїть наймолодший із нас, стрункий, підтягнутий, як стеблина, ординарець командира (Гончар, Маша.., 1959, 4); Зрідка сигналили й прошмигували мимо машини (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 352.