ПРОІРЖА́ВЛЕНИЙ, ПРОРЖА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до проіржа́вити, проржави́ти. Він стоїть біля стрункої берези.. і придивляється до того, як витанцьовує у старенькій, уже проіржавленій на боках дійниці струмочок прозорого березового соку (Збан., Сеспель, 1961, 380).
2. у знач. прикм., перен. Вкритий плямами кольору іржі. Ставить [сторож] на стіл ближче до Шкапонда півока горілки, кособоку чарку, хлібину і брусок жовтого, проіржавленого сала (Стельмах, І, 1962, 258); Безпліддя гір проржавлене й руде (Бажан, Вибр., 1940, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 188.