ПРОІСНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Існувати якийсь час, продовжити строк свого існування на якийсь час. Заявили [хуторяни] в один голос, щоб їм дозволили організувати степову комуну, яка, проте, довго не проіснувала (Тют., Вир, 1964, 173); М. П. Старицький, залишившись з групою молодих акторів,.. завзято працював і показав себе прекрасним режисером. Але й ця трупа проіснувала тільки два роки (Минуле укр. театру, 1953, 94).
2. Пробути живим якийсь час; // Підтримати своє існування якимись засобами; прожити якийсь час завдяки чому-небудь. Багатії катаються на рисаках, куплених за такі великі гроші, що на них з успіхом можна було проіснувати бідареві на протязі цілих десяти років! (Тич., III, 1957, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 188.