Що oзначає слово - "проїжджати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОЇЖДЖА́ТИ1, а́ю, а́єш і ПРОЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ПРОЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.

1. перех. і неперех., де, по чому, чим, через що. Їхати, рухатися де-небудь за допомогою засобів пересування. Сонце геть повернуло на захід, як ви рушили з місця. Проїжджаючи мостом, ви ще раз глянули на чисту річку (Мирний, IV, 1955, 321); Ми проїжджаємо квартал, де будуються нові монгольські установи (Полт., На.. меридіанах, 1933, 88); Одного разу довелось мені проїздити через невеличке «руснацьке» село (Коцюб., І, 1955, 255); — Ми проїздимо під «Мостом зітхань». Це студентська дипломна робота академіка Патона, його перший міст (Загреб., День.., 1964, 160); Гайдамаки Гуляють, карають; Де проїдутьземля горить, Кров’ю підпливає (Шевч., І, 1963, 131); Якщо проїхати по всьому Радянському Союзу, пройтися в думці по всіх епохах, можна знайти безліч блискучого, дуже цікавого матеріалу, який необхідний як духовна пожива для виховання наших громадян (Довж., III, 1960, 226); Уже смеркалося, коли ми проїхали перше македонське містечко Куманово, прямуючи в столицю МакедоніїСкопле (Жовт., 4, 1956, 74); // Пересуватися, їхати де-небудь (про засоби пересування). Кальною вулицею міста П. проїжджав невеличкий візок (Мирний, І, 1954, 355); Вози, проїжджаючи, глухо, тоскно скрипіли (Гончар, III, 1959, 14); Проїздять останні спізнені екіпажі (Коцюб., II, 1955, 427); Напружено вслухаючись, Тамара чула, як проїздили автомашини (Хижняк, Тамара, 1959, 204); Греблею проїхали сани (Стельмах, І, 1962, 64); // чим. Їхати верхи на коні або пересуватися за допомогою транспортних засобів. Скажи, покажи, мадяр, Де він [Мате Залка] блукав юнаком; Чи в горах оцих до хмар Здіймався із рюкзаком, Чи, може, отут ходив, Де я проїжджаю конем (Гончар, IV, 1960, 19); Проїздить улицею рипучим возом, кобильчиноюплужок, борона на возі і сам господарчи куняє, чи так у задумі (Головко, І, 1957, 336); // тільки док., рідко. Їдучи яким-небудь транспортом, дістатися до якогось місця, пункту і т. ін. Він прибув до Прилук об одинадцятій годині ранку і тоді ж таки взяв візника і проїхав до Ладоша (Мик., II, 1957, 379); // перев. док., розм. Ковзаючись, просунутися по чому-небудь. Дівчинка.. проїхала по підлозі, мов по льоду (Л. Укр., II, 1951, 19); Свиня минула дерево, я вистрілив. Кілька метрів веприця проїхала по снігу, спробувала підвестися, але за хвилину притихла (Знання.., 3, 1967, 28); // перев. док., перен., розм. Провести чимсь по чому-небудь. Романик потягся до графина, налив у склянку води і з смаком випив її. Проїхав пальцями по чуприні, кашлянув (Вільде, Сестри.., 1958, 465).

◊ Ні прої́хати, ні пройти́; Ні прої́деш, ні пройде́ш: а) про неможливість проїзду, проходу де-небудь. Ні проїхать, ні пройти Кілометрамифронти (Мал., Запов. джерело, 1959, 27); Хутір у лісах та болотах, навколо дрімучі саги, осоки, дороги не наїжджені, плутанівдарять дощі, ні проїдеш, ні пройдеш (Тют., Вир, 1964, 431); На Хмілярні й досі є місця, через які ні проїхати, ні пройти; вони парують взимі і рідко коли перемерзають: там іде поступове утворення торфу (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 62); б) про велику кількість кого-, чого-небудь. Знали всі, що йдуть на згубу, що не дійдуть до мети… Навалили трупу, трупу, — ні проїхать, ні пройти… (Сос., І, 1957, 388).

2. неперех. і рідко перех., повз когощо, біля (коло, мимо і т. ін.) когочого. Їхати, залишаючи когось, щось осторонь, збоку, позаду, не зупиняючись біля кого-, чого-небудь; минати. Проїжджаючи побіля переднього воза, ви бачите, що з-під його халабуди визирає до вас молодиця з невеличкою дитиною на руках (Мирний, IV, 1955, 311); Проїжджали солдати повз станції й полустанки (Шиян, Вибр., 1947, 151); Раннім-рано проїздили мимо того садувікна будиночка були прикриті синіми віконницями (С. Ол., З книги життя, 1968, 28); Чоловік проїхав коло мене та все співав пісні (Н.-Лев., II, 1956, 109); Біля двору, торохтячи, проїхав драбиняк (Стельмах, І, 1962, 520); // перех. Їдучи, пропускати потрібну зупинку, місце, пункт і т. ін., не зупинятися там. «Що ж це я? Куди це я? Я ж проїхав сільраду». Він крутнув коня назад (Тют., Вир, 1964, 188).

3. тільки док., перех., і неперех. Подолати якусь відстань. Тра [треба] було проїхати з 200 верстов ярами та балками, ховаючись від людського ока (Коцюб., III, 1956, 50); Поїзд не проїхав, певне, й десяти верст, як знову од вікна весело й насмішкувато обізвався Петро (Стельмах, І, 1962, 609); // Їхати (у 1 знач.) якийсь час. — Снаряд як ударить.. Проїхавши з півгодини мовчки, додав [Павло]: — Повіриштак і похололо всередині… (Тют., Вир, 1964, 284).

4. тільки недок., перех. і неперех. Їдучи, долати якусь відстань за певний відрізок часу. Машина за годину проїжджає до 140 км.

ПРОЇЖДЖА́ТИ2, а́ю, а́єш і рідко ПРОЇ́ЖДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЇ́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док.

1. перех. Привчати (коня) ходити в упряжі або під сідлом; об’їжджати. Їх [лошат] треба проїжджати кроком верхи по 3040 хв. під легким вантажем (Конярство, 1957, 113); // Їздити на коні, щоб він не застоювався. — Чиє се помістя?спитав він прикажчика Йосипенка, проїжджаючи одного ранку верхами арабських жеребців, за котрих не дуже давно Гамза заплатив дві тисячі карбованців (Мирний, IV, 1955, 157); Ось Птицю [кобилу] запрягли проїздити. Птиця гречана на масть (Вишня, І, 1956, 55).

2. тільки док., перех. і неперех. Їздити (у 2 знач.) якийсь час. — Надовго ж? — аж злякавшись, спитала Галочка. — Так що, може, неділі дві або три проїжджу: не близька сторона (Кв.-Осн., II, 1956, 344); // перех., розм. Пропустити якийсь період, упустити якийсь момент, їздячи. — Нам з колиски уготована і рання робота, і рання дорога… Є думка не проїздити весни, щоб хоч ярину в землю кинути (Стельмах, Хліб.., 1959, 25).

3. тільки док., перех., розм. Їздячи де-небудь, витратити кошти. — Заходьте, заходьте, діду… Видать, повернулися з далекої дороги?Та повернувся, наче з Сибіру: за душею ні шелягавсе проїздив (Стельмах, Хліб.., 1959, 429).

4. перех. Багато їздячи, торувати (дорогу, колію і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 188 - 189.