ПРОЇЗНИ́Й, а́, е́.
1. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу). Саги у лататті срібнім, під наморозі сивиною, Стоять у присмерку, край колій проїзних (Зеров, Вибр., 1966, 484); Головні вулиці, як правило, мають більшу ширину проїзної частини (Автомоб., 1957, 254).
2. Який надає право на проїзд яким-небудь видом транспорту. Брати Глущуки порадились між собою і вирішили, що Антонові треба їхати додому. Вони склали свої заробітки, бо одного не вистачало, щоб купити проїзний квиток (Чорн., Визвол. земля, 1950, 43); Проїзні документи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 190.