ПРУГ, а, ч., розм.
1. Край чого-небудь. Кашкети з червоними околишами і гострими пругами носили на початку війни переважно кадровики (Коз., Гарячі руки, 1960, 118); Віталій поліз через високий кам’яний мур з битим склом на прузі, що оточував губернаторову резиденцію (Смолич, Дитинство, 1937, 175); Стояли обоє вони Над спадом стіни стрімголовим, Над пругом стрімким крутизни (Бажан, Роки, 1957, 264); // Поздовжній вузький край, бік якогось предмета; ребро. Тупим пругом шаблі ударив він по руці, і булава, як зрубана галузка, зірвалася на землю (Ле, Україна, 1940, 382); Пруг дошки; // Ребро гранчастого предмета. Сивий,.. крихкий на пругах Граніт кострубатий до пальців липне (Драч, Поезії, 1967, 35); // Верхній край (обріз) якої-небудь посудини (перев. круглої форми); вінця. В карафі вино червоніє.. І щедра душа в господині — По пруг наливає мені (Перв., II, 1958, 149); Пруг відра.
2. Вузька поздовжня смужка по краю тканини, ременів і т. ін. Масивні коні, п’яні коні Мотуззя рвали, пруги шлей (Бажан, Вибр., 1940, 50); При склеюванні.. аркушів паперу однакової якості.. рекомендується змащувати клеєм відразу обидва склеювані пруги (Гурток «Умілі руки..», 1955, 25); // Лінія горизонту, обрій. Мовчати, дрімати, і знов прокидатись, І, поки світання проб’ється на пруг, У себе, неначе в криницю, вглядатись (Перв., II, 1958, 293); Сонце котилось навіки за пруг (Бажан, Вибр., 1940, 50).
3. Лінія на поверхні шкіри; зморшка, складка. Обличчя худе, мов у кістяка, зморшки і пруги на безкровній шкурі, очі позападали (Л. Укр., IV, 1954, 212); В тузі стоїть виконроб, Пругами напруги поорано лоб (Перв., І, 1958, 88); // Слід на шкірі від удару, рани і т. ін.; рубець, шрам. Плечі хлопця вкриті були синцями та пругами засохлої крові (Фр., II, 1950, 349); Біла його сорочка була розірвана, на шиї червонів пруг від волосяного татарського аркана, на якому приведено парубка до штабу (Ле, Наливайко, 1957, 179); * У порівн. Рибалка почав чорніти. На чолі, як пруг, набрякла жила (Дмит., Наречена, 1959, 5).
4. Крива лінія, дуга, півколо, смуга на чому-небудь. Над темними силуетами стогів вияснився.. сталевий пруг молодика (Рудь, Гомін.., 1959, 27); * У порівн. В саду поміж деревами світять боками рівні покоси сухого сіна, над ними посхилялися, пругами віти (Вас., ІІ, 1959, 65).
5. перев. у сполуч. із сл. останній, перен. Межа чого-небудь. — От як в майстерні щось виточуєш або стружеш — усім тілом, розумієш, що це останній пруг.. Зміряєш потім.. — так воно і є (Стельмах, II, 1962, 178); Катеринині сльози, Катеринине горе — все ставало на тім останнім прузі, за котрим уже немає розради, немає прощення (Мушк., Серце.., 1962, 252).
6. Те саме, що упру́г 2. Вже сонце повернуло на вечірній пруг (Н.-Лев., III, 1956, 335); Сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать… (Вишня, II, 1956, 119).
На вечі́рньому пру́зі — на заході. Сонце вже стояло на вечірньому прузі, як підходив Чіпка до Гетьманського (Мирний, І, 1949, 243); [Шервуд:] Тут, у тропіках, не буває присмерку: день, а потім відразу ніч. І в останню годину дня небо на вечірньому прузі відсвічує якимсь особливим сяйвом… (Лев., Драми.., 1967, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 358.