ПРУЧНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. розм. Однокр. до пруча́тися. Мельник пручнувся, звільнив одну руку, хотів підвестися (Епік, Тв., 1958, 288); Шолоха опекло від ніг до голови палаючим вогнем. Він пручнувся усім своїм дужим тілом (Хор., Незакінч. політ, 1960, 10); * Образно. Підвівсь [партизан] на стременах.. — Встава-ай! — пручнувся крик його, залунав по лісі (Головко, І, 1957, 102).
2. діал. Кинутися, метнутися. Пручнувся тікать, він за мною (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 364.