ПРЯ́НИК, а, ч. Солодке печиво у вигляді товстого коржика, приготовлено на меду, патоці або цукровому сиропі з доданням прянощів. [Явдоха:] Це той самий Грицько, що колись нас малих такими смашними [смачними] пряниками годував (Мирний, V, 1955, 149); — Мама мені бубликів привезла і дала солодкий пряник, смачний-смачний пряник (Шиян, Гроза.., 1956, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 370.