ПРІ́СНО1, присл., розм. Присл. до прі́сний. По-весняному прісно.. запахло в хаті свіжим розбурхлим чорноземом (Гончар, II, 1959, 196).
ПРІ́СНО2, присл., заст., уроч. Вічно, завжди. А найперше дай [боже], щоб згинув Інквізитор наш великий, Та щоб більше не було їх Нині, прісно і вовіки! (Сам., І, 1958, 194); Вклонилися [євангелісти] святині, Співають: дай нам нині І прісно — по хустині (Еллан, І, 1958, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 109.