ПУГУ́КНУТИ, ну, неш, док., однокр., розм. Крикнути «пугу». — Щось як замаха крилами над головою та пугукне, так у мене і затрусились жижки,.. роздивився, аж то пугач схопився з верби (Стор., І, 1957, 211); Раптом зовсім близько хтось пугукнув по-козацькому (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.