ПУ́ДЕЛЬ, я, ч. Порода кімнатних собак з довгою кучерявою шерстю; собака цієї породи. Засідатель.. у одній руці держав пенькову люльку, здоровенну, як кварта, а у другій дубельтівку; у ногах вертівся пудель і гавкав на сільських собак (Стор., І, 1957, 154); Біля ніг його вовтузився пудель, що, треба думати, під час вистав служив мартишці за баского коня (Ільч., Серце жде, 1939, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.