ПУНКТИ́Р, у, ч. Переривчаста лінія, утворена крапками або короткими рисками. Виблискує, крутячись, мідь коліщаток І стрічка в хвилястій пливе течії, Нотуючи чітко пунктири свої, Нової депеші тривожний початок (Бажан, Роки, 1957, 248); По радіо заговорила Москва. Спершу прозвучали позивні сигнали, наче хто пунктиром накреслив початок знайомої пісні — «Широка страна моя родная» (Гур., Наша молодість, 1949, 336); Вздовж полярної кромки землі від Мурмана до Чукотки синім пунктиром позначено трасу Великого північного морського шляху (Наука.., 10, 1962, 57); // Що-небудь розташоване переривчастою лінією; те, що створює враження переривчастої лінії. Молочний пас обняв небесну шир, І Чаші видко золотий пунктир (Зеров, Вибр., 1966, 43); Різнобарвні траси зенітних снарядів і куль проткнули вогневим пунктиром усе небо (Кучер, Чорноморці, 1956, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 389.