ПУПОВИ́НА, и, ж. У плацентних тварин і людини — шнуроподібний утвір, через який з організму матері в зародок надходять поживні речовини. На лузі під стогом і сина породила [Олеся]; підпливаючи кров’ю, перегризла пуповину (Стельмах, II, 1962, 115); Пуповина може бути вхідними ворітьми для інфекції, і тому обробляти її треба дуже старанно (Хвор. дит. віку, 1955, 33); * Образно. Довго і важко відбувався в нашій Ковалівці цей процес, коли перерізали криваву пуповину дрібного власника (Кучер, Трудна любов, 1960, 122); * У порівн. Від будки пуповиною тягнеться кабель, — він єднає трактор з течією води в Росі (Вол., Наддн. висоти, 1953, 204).
◊ Обрива́ти з пупови́ною що — рішуче, безповоротно відмовлятися від чого-небудь, покидати щось. Невже він такий боягуз, невже його душа із лопуцька? Ні, як обривати, то сьогодні ж треба обривати все з пуповиною (Стельмах, II, 1962, 55); Пупови́ною прироста́ти (прирости́, зроста́тися, зрости́ся, бу́ти зв’я́заним) — бути міцно зв’язаним з ким-, чим-небудь. Я змушений був сидіти з Саньком на одній парті, бо зв’язаний з ним був міцною пуповиною (Збан., Єдина, 1959, 04).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 390.