ПУПОВИ́ННЯ, я, с., рідко. Те саме, що пупови́на. Сама й обродиниться [жінка]: серпом перетне пуповиння, а соломиною пупа зав’яже, та й — будь здорова, дитино (Головко, Мати, 1940, 221); * У порівн. — Дурні ми, дурні! Прив’язалися до своєї латки, мов до пуповиння (Цюпа Назустріч.., 1958, 448).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 390.