ПУ́РХАТИ, аю, аєш, недок. Легко перелітати з місця на місце (про пташок, метеликів). Черкаючи крильцями, пурхали в гілках пташенята… (Вовчок, І, 1955, 153); Веселий метелик.. пурхав у пахощах пишних квіток (Щог., Поезії, 1958, 337); * Образно. З гори на гору, з поточка в поточок — пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця… (Коцюб., II, 1955, 314); Радість у грудях пурхає, як горобець (Донч., II, 1956, 294); // перен. Легко, швидко, граціозно пересуватися, перебігати з місця на місце. Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям (Хотк., І, 1966, 102); Коли танцювала [Стаха], очам було любо глянути на неї. Не совалась по підлозі, а пурхала над нею з легкістю метелика (Вільде, Сестри.., 1958, 378); // перен., ірон. З легкістю міняти своє місцеперебування, місце роботи і т. ін. Він пурхав з посади на посаду, як зозуля з гнізда в гніздо (Мокр., Сто.., 1961, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 392.