ПУ́РХНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до пу́рхати. Затріпоче крильцем метелик, присяде, подумає та й пурхне у широкий простір (Кобр., Вибр., 1954, 173); Раптом плиска зметнула крильцями, з пискотом пурхнула в кущі (Мушк., День.., 1967, 28); Спалахнула [Мотря], закрилась руками і пурхнула од мене, як птах (Вас., Вибр., 1954, 29); Червона від сорому та збентеження, пурхнула [Парася] в другу кімнату, міцно причинила двері (Збан., Переджнив’я, 1955, 202); * Образно. Діденкова шабля легко, немов ластівка, пурхнула вгору (Кач., II, 1958, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 392.