ПУ́СТИЩЕ, а, с. Незаселена, пооброблена ділянка землі, що заросла травою, кущами. Хлопець зібрався і йде великими пустищами (Калин, Закарп. казки, 1955, 12); Розсотується потроху ярмарок, оголяються каховські майдани та прикаховські пустища-піски… (Гончар, Таврія, 1952, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 400.