ПУСТУ́НЧИК, а, ч. Пестл. до пусту́н. — Нема чого йти додому, — думав пустунчик, — отець, напевно, уб’є на смерть (Ков., Світ.., 1960, 10); [Пріська:] Змалечку він у мене пустунчик був (Вас., III, 1960, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.