ПУСТІ́СІНЬКО, розм. Присл. до пусті́сінький; // у знач. присудк. сл. У самих шинках пустісінько; шинкар дріма собі на лаві, бо нікогісінько (Кв.-Осн., II, 1956, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 400.