ПУ́ТНІЙ, я, є, розм. Який має певні позитивні якості. — Мені здається, що панна, коли вона хоч трохи путня, таки зугарна й погадати, подумати головою, і пожити серцем (Н.-Лев., І, 1956, 199); — Коли сказати правду, то я навмисне й прийшов до вас зарані попередити: якомога дальше од його [попа]; тільки путня людина прибуде в село — з’їсть (Вас., II, 1959, 76); [Панас Захарович:] Путній командир у бою завжди з бійцями (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 70); // часто у сполуч. із сл. щось, що-небудь. Вартий уваги, доречний, розумний. — Ти ніколи путнього слова не скажеш! До тебе з ласкою, а ти — з серцем! (Мирний, III, 1954, 229); Дим розвіявся, і люди знову насунули ближче, галасуючи, клопочучись і нічого путнього не роблячи (Гр., II, 1963, 303); Кость Іванович.. заглянув у свою працю про українські народні суди в давнину, але годі було сьогодні виловити в голові хоч одну путню думку (Стельмах, І, 1962, 447); До нього повертається гарний настрій, народжується певність, що.. він таки зможе вигадати щось путнє і вдвоє або утроє прискорити процес розточки втулок (Донч., III, 1956, 387); // у знач. ім. пу́тнє, нього, с. Те, що варте уваги, доречне, розумне. — Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? І очі якісь страшні, і заговорить, то все не путнє (Вовчок, І, 1955, 130); — Знаєш, що я тобі скажу? — І вже!.. Путнього не скажеш, прилипнувши до баби (П. Куліш, Вибр., 1969, 81); // Придатний для чого-небудь, доброї якості. Приведено її малою до дядька Максима та дядини Софії, і з того часу працює вона, не спочиваючи.., а проте до цього часу і скрині немає у неї напоготові, не було й путньої одежі й досі (Л. Янов., І, 1959, 32); Збори.. проходили без заздалегідь розроблених порядків денних, без президій, бо й стола не було путнього, за яким би всілася президія (Збан., Сеспель, 1961, 376).
Не ва́ртий (варт) пу́тнього сло́ва — дуже поганий, непривабливий. — Не варт він [панич] слова путнього; не варт того, що ради його ми сьогодні, як дурні, цілий день бігали, нишпорили! (Мирний, IV, 1955, 63); Полонені [фашисти] являли картину, не варту путнього слова. Якби могли тільки бачити діти, до якого падіння дійшли їхні батьки, отруєні отрутою расизму! (Довж., І, 1958, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.