ПУЧЕ́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до пучо́к. Чи я в лузі не калина була? Чи я в лузі не червона була? Взяли ж мене поламали І в пучечки пов’язали — Така доля моя! (Укр.. лір. пісні, 1958, 370); Мавка поволі вибирає напівзов’ялі квітки з пожатого жита і складає їх у пучечок (Л. Укр., III, 1952, 240); В кімнаті ледь помітно пахло сухим зіллям, пучечки якого були розвішані по стінах (Тулуб, В степу.., 1964, 141); На карафі з водою грає пучечок зеленого світла (Мик., І, 1957, 148); Ще потепліша, і будуть вкриваться Листом зеленим луги; З чистої річки почнуть підійматься Темні пучечки куги (Щог., Поезії, 1958, 88); Щось тверде й холодне, мов гадюка, залоскотало її по литках; то був хвіст, довгий, твердий, з волохатим пучечком на кінці (Коцюб., І, 1955, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 410.